13 лютого 1969 року в селі Бедевля Тячівського району народився український патріот, громадський діяч, активний учасник національно-визвольного руху на Закарпатті кінця 1980-х — початку 1990-х років, борець за незалежність України у ХХ столітті та воїн-захисник у сучасній російсько-українській війні — Едуард Золтанович Шуфрич.
13 лютого 2026 року йому виповнилося б 57 років.
Формування громадянської позиції
На початку 1989 року Едуард Шуфрич долучився до діяльності Української Гельсінської спілки — однієї з перших організацій, що відкрито порушила питання прав людини та державної незалежності України, а згодом, у квітні 1989 року, — і до новоствореної на її основі Української Республіканської партії.
Того ж 1989 року, будучи студентом історичного факультету
Ужгородського державного університету, він активно сприяв створенню осередків Народного Руху України на Тячівщині.
У жовтні 1990 року Едуард Шуфрич став активним учасником студентської Революції на граніті в Києві.
Восени 1991 року Едуард Шуфрич брав участь у протестних акціях проти спроб обласної посткомуністичної влади реалізувати московський проєкт проголошення так званої «русинської автономії» на Закарпатті, що фактично могло стати інструментом розколу України. На знак протесту, разом з іншими побратимами, він взяв участь у політичному голодуванні та блокуванні роботи Закарпатської обласної ради.
Як історик за освітою, Едуард Шуфрич чітко усвідомлював ризики половинчастих компромісів у період трансформації пострадянського простору. Він був людиною дії, а не декларативної політики. Поділяючи ідеологію українського націоналізму, долучився до формування Української національної асамблеї — Української народної самооборони (УНА-УНСО) та тривалий час очолював її обласний осередок.
У 1993 році Едуард Шуфрич перебував на Кавказі, підтримуючи визвольні змагання народів Грузії (Сакартвело) та Ічкерії. У подальші роки він був учасником ключових подій новітньої історії України: протестів проти підписання Харківських угод 2010 року, Помаранчевої революції, Революції Гідності, під час якої зазнав поранення.
В останнє десятиліття свого життя він знову активно працював у лавах Народного Руху України на Закарпатті, залишаючись послідовним у своїй державницькій позиції.
З перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації у 2022 році Едуард Шуфрич став на захист держави — як командир мотострілецького відділення мотострілецької роти 111-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України.
10 жовтня 2022 року в бою під Тернами на Донеччині він загинув смертю хоробрих, виконуючи військовий обов’язок перед Україною.
Похований з військовими почестями на кладовищі рідного села Бедевля.
Його життєвий шлях — це приклад патріотизму, послідовності, принциповості та жертовного служіння Україні впродовж 1989–2022 років.
Молитовне вшанування пам’яті
14 лютого 2026 року представники керівництва Закарпатської крайової організації Народного Руху України взяли участь у поминальній заупокійній літії в пам’ять про Едуарда Шуфрича.
За благословення Віктора Бедь, єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Мукачівсько-Карпатською єпархією Православної Церкви України, голови Всеукраїнського товариства борців за незалежність України у ХХ столітті, поминальне богослужіння було звершено у кафедральному храмі святого апостола Андрія Первозваного в місті Ужгороді.
Вічна і світла пам’ять українському патріотові, воїну і побратиму — Едуарду Шуфричу.
Пресслужба ЗКО НРУ
