Любов, яка не зраджує правди і не залишає ближнього
«Бог є любов» (1 Ів. 4:8).
✠ Віктор Бедь,
єпископ Мукачівський і Карпатський,
керуючий Мукачівсько-Карпатською єпархією
Православної Церкви України
м. Ужгород
26 вересня 2026 року
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі у Христі отці, брати і сестри!
Високодостойні наші воїни — захисники і захисниці України!
Сьогодні, 26 вересня, Свята Церква вшановує пам’ять святого апостола і євангеліста Івана Богослова. Звертаючись до його духовної спадщини, ми маємо не лише прославити святого, а й почути запитання, яке його життя ставить кожному з нас: чи стає наша віра любов’ю, а наша любов — вірністю, правдою і конкретним добрим ділом?
Апостольські слова про те, що Бог є любов, відкривають нам саму основу християнського життя. Господь не залишається далеким спостерігачем людських страждань. Він посилає у світ Свого Єдинородного Сина, щоб ми мали через Нього спасіння та життя. Божа любов передує нашій відповіді, підіймає нас із гріха, кличе до покаяння і навчає любити інших (див. 1 Ів. 4:9–11, 19).
Тому й християнська любов — не просто прихильність до тих, із ким нам легко. Вона виявляється тоді, коли потрібно поступитися власним спокоєм, допомогти немічному, захистити скривдженого, сказати правду або залишитися поруч із людиною, яку спіткало горе.
Особливо виразно бачимо це у євангельській розповіді про Хрест Господній. Поруч із розіп’ятим Спасителем стоять Його Пречиста Мати й улюблений учень. Церква впізнає в цьому учневі апостола Івана. Господь доручає йому піклування про Свою Матір, і відтоді він приймає Її до себе (Ів. 19:25–27).
Іван не міг самотужки зупинити розп’яття. Але він не залишив Христа і не покинув Богородицю наодинці з Її стражданням. У цьому — великий урок для всіх нас. Не завжди ми можемо негайно змінити обставини. Не завжди можемо відвернути втрату чи знайти слова, які полегшать біль. Проте можемо не відвернутися. Можемо підтримати. Можемо взяти на себе частину чужого тягаря.
Любов починається не з обіцянки зробити все, а з готовності зробити те добро, яке сьогодні справді залежить від нас.
Апостол Іван навчає: «Будемо любити не словом чи язиком, а ділом і правдою» (1 Ів. 3:18).
Звернімо увагу: не лише ділом, а й правдою. Добре діло не повинно ставати прикриттям неправди, а слова про любов — виправданням байдужості до зла. Не можна говорити про милосердя і водночас принижувати людину. Не можна прикриватися побожністю, коли обманюєш, кривдиш або користуєшся чужою беззахисністю. Не можна вимагати від скривдженого мовчання лише для того, щоб кривдникові було зручніше.
Християнське прощення не робить злочин добром і не скасовує відповідальності за нього. Любов до миру не означає згоди на поневолення. А заклик до любові не звільняє нас від обов’язку захищати життя, людську гідність і свободу ближнього.
Саме з таким духовним розумінням ми дивимося на служіння наших українських воїнів-захисників у російсько-українській війні. Є глибока моральна відмінність між тим, хто приходить на чужу землю вбивати й поневолювати, і тим, хто стає на захист свого народу, свого дому та права своїх дітей жити у вільній державі.
Ми не можемо ставити знак рівності між агресором і захисником. Не можемо називати справедливим миром становище, у якому насильство винагороджується, а жертва позбавляється права на захист. Ми молимося за перемогу України над російським агресором і за справедливий мир, у якому будуть захищені життя, свобода й гідність нашого народу.
У Євангелії від Івана Господь говорить: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ів. 15:13). Повноту цієї любові явив Сам Христос, віддавши Себе за спасіння світу.
У світлі цих слів ми з вдячністю осмислюємо жертовне служіння українських захисників і захисниць. Рятуючи побратима, прикриваючи евакуацію поранених, обороняючи мирних людей, вони засвідчують любов не промовами, а готовністю ризикувати власним життям заради інших.
Дорогі наші воїни! Прийміть слово архипастирської вдячності, підтримки та благословення. Дякуємо вам за мужність, стійкість і вірність Україні. Молимося, щоб Господь оберігав ваше життя, зміцнював ваші сили, підтримував у найважчі хвилини та повернув вас до рідних із перемогою і миром.
Ви не повинні залишатися самотніми зі своєю втомою, болем і пережитими втратами. Наш обов’язок — не лише дякувати вам, а й допомагати, чути вас, підтримувати ваші родини, гідно зустрічати після повернення та бути поруч на шляху відновлення.
Водночас, захищаючи Україну від зла, бережімо власну душу від озлоблення. Будьмо рішучими у спротиві агресії, але не дозволяймо ненависті стати господарем нашого серця. Вірність Христові зобов’язує нас не втрачати людяності навіть тоді, коли ворог зневажає її. Наша сила має служити захистові життя і справедливості, а не насолоді чужим стражданням.
Сьогодні з особливим благоговінням схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих українських воїнів-героїв, які віддали життя, захищаючи Україну в російсько-українській війні.
За кожним їхнім іменем — неповторна людина, її мрії, праця, любов, незавершені справи. За кожною втратою — родина, для якої світ уже ніколи не буде таким, як раніше. Тому наша пам’ять не може обмежуватися урочистими словами, а вдячність — лише днями офіційного вшанування.
Ми не прославляємо смерть і не бажаємо нових жертв. Ми вшановуємо мужність, любов і самопожертву тих, хто став на захист життя інших. З християнською надією молимося, щоб милосердний Господь простив їм усі вільні й невільні провини та упокоїв їхні душі в оселях праведних.
Матері й батьки, дружини й чоловіки, діти та всі рідні полеглих захисників і захисниць! Жодне людське слово не поверне вам найдорожчих. Ми не будемо знецінювати вашого болю поспішними поясненнями. Але хочемо бути поруч із вами — у молитві, у пам’яті, у щоденній підтримці. Нехай жодна ваша сльоза не зустріне нашої байдужості.
Згадаймо знову святого апостола Івана біля Хреста. Йому було довірено Матір, Яка пережила страждання і смерть Сина. Для нас цей євангельський образ є також закликом: не залишайте матерів, що оплакують своїх дітей; не залишайте родини полеглих; не залишайте поранених, самотніх і тих, хто виснажений тривогою за рідних у полоні чи безвісти зниклих.
Вшанувати героя — означає також допомогти його дитині зростати з відчуттям захищеності. Виявити вдячність захисникові — означає подбати про його лікування, відновлення і гідне життя. Любити Україну — означає чесно служити їй, не розкрадати того, що належить людям, не наживатися на війні й не перекладати всю відповідальність на тих, хто тримає фронт.
Кожна наша парафія має бути спільнотою, у якій людину не залишають сам на сам із бідою. Поряд із молитвою нехай буде допомога; поряд із повчанням — уважне слухання; поряд із пам’яттю про полеглих — турбота про живих. Саме так церковне життя стає свідченням Євангелія.
Дорогі брати і сестри! Апостол Іван передає нам не лише розповідь про Голгофу, а й Христову обітницю воскресіння та вічного життя. Господь запевняє, що той, хто вірує в Нього, житиме, навіть пройшовши через земну смерть (Ів. 11:25–26).
Ця надія не забороняє нам плакати. Вона не вимагає вдавати, ніби втрати не болять. Але вона не дозволяє відчаю стати останнім словом нашого життя. Ми довіряємо наших спочилих Богові, Який любить людей, і просимо сили самим залишатися вірними добру.
Тож сьогодні кожен нехай запитає себе: кому потрібна моя підтримка? Чийого болю я намагаюся не помічати? Яку правду боюся захистити? Яке добре діло відкладаю, хоча можу зробити вже тепер?
Нехай відповіддю буде не лише думка, а вчинок. Бо найкраще вшанування апостола любові — життя, у якому є місце для Бога і для ближнього.
Піднесімо ж до Господа нашу спільну молитву.
Господи Ісусе Христе, Сину Божий, молитвами Пречистої Твоєї Матері та святого апостола і євангеліста Івана Богослова зміцни нас у вірі, навчи любити ділом і правдою та збережи наші серця від байдужості, неправди й озлоблення.
Охорони Україну і наш народ. Благослови українських воїнів-захисників і захисниць, укріпи їхню мужність, збережи їхні життя та допоможи здобути перемогу над безбожним російським агресором. Зціли поранених і хворих, підтримай виснажених, визволи полонених, допоможи віднайти безвісти зниклих та поверни до рідних усіх, хто перебуває в неволі й розлуці.
Упокой, Милосердний Господи, душі полеглих українських воїнів-героїв і всіх невинно вбитих у цій війні. Прости їм провини вільні й невільні та даруй їм Царство Небесне. Утіш їхніх батьків, подружжя, дітей і всіх рідних, а нас навчи бути для них надійною підтримкою.
Подай мудрість і відповідальність тим, кому доручено державне управління та військове командування. Утверди нашу Церкву і весь український народ у національній і духовній єдності, правді та взаємній любові. Благослови Україну справедливим миром, а кожного з нас — силою чинити добро й залишатися вірними Тобі до кінця.
Нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа перебувають з усіма вами нині, повсякчас і на віки віків.
Амінь.