Заява Священного Синоду Православної Церкви України (щодо антиукраїнської діяльності Московського патріархату в Україні)

Заява Священного Синоду Української Православної Церкви (Православної Церкви України)

Дорогі брати і сестри, шановні співгромадяни!

‌Як і багато з вас, ми з сумом і розчаруванням довідалися про рішення та заяви, які від імені Митрополії Московського патріархату в Україні були оприлюднені минулого тижня.

Вперше зібравшись на повноцінне засідання свого керівного органу, на третій місяць відкритої широкомасштабної російської агресії проти України, на дев’ятому році гібридної війни РФ проти нашої держави, ієрархи під головуванням митрополита Онуфрія, після звірств окупаційних військ у тимчасово захоплених містах і селах України, щоденних російських обстрілів, спричинених цим смертей і руйнувань, від яких страждають також і їхні духовенство та паства – після всього цього основною ціллю своїх публічних звинувачень вони знову обрали Православну Церкву України.

Очолювана митрополитом Онуфрієм юрисдикція, всупереч правді та законодавству надалі привласнює собі назву «Українська Православна Церква», хоча насправді є Митрополією Російської Православної Церкви в Україні. Її представники десятиліттями послідовно просували, поширювали, підтримували і пропагували як серед своїх вірних, так і в українському суспільстві ідеологію «русского міра» – фундамент і ключове виправдання російської агресії проти нашої держави.

Саме ця, панівна тепер у Росії ідеологія фашистського типу, одним з головних творців, натхненників та пропагандистів якої є очільник Московського патріархату Кирил Гундяєв, була і залишається базою для виправдання війни Росії проти України, окупації нашої землі, вбивства наших громадян, руйнування наших міст і сіл, намагання знищити нашу державність та саму ідентичність українського народу. Потворним символом зрощення Московського патріархату з російською державою, поганського обожнення кремлівського імперського мілітаризму та великодержавного російського шовінізму став так званий «головний храм збройних сил РФ», збудований воєнним злочинцем Шойгу в Підмосков’ї. Демонстративне нещодавнє чергове служіння глави РПЦ в цьому капищі мілітаризму, який є блюзнірською пародією на православний храм, стало ще одним підтвердженням повної підтримки та схвалення Кирилом Гунядєвим війни проти України, вчинених російськими воєнними злочинцями руйнувань і вбивств.

Але ієрархи МП в Україні так і не знайшли ані належних слів, ані сміливості у своїх публічних заявах засудити ідеологію «русского міра», засудити вчинки свого патріарха, глави і керівника Церкви, до якої вони й надалі бажають належати і якому надалі виявляють послух і покірність, згадуючи як свого «вєлікого господіна і отца». Вони вперто і послідовно не бажають бачити істинної причини страждань українського народу, воліючи говорити більше про гуманітарні наслідки війни та про допомогу, яку вони надають постраждалим.

Ієрархи МП в Україні! Якби не попередня свідома і наполеглива праця вашої Церкви в просуванні ідей «русского міра», війна не прийшла би на нашу землю! За цю працю в інтересах Москви дехто з вас, включно з митрополитом Онуфрієм, отримав російські ордени від Путіна – чи й досі нагороджені пишаються цим? Чому бояться повернути криваві ордени? Чому ви досі не засудили ідеологію «русского міра», як злочинну – можливо тому, що в душі продовжуєте поділяти її?

Маємо нагадати, що відкрита війна Росії проти України розпочалася ще 20 лютого 2014 року, понад вісім років тому. Але цю війну представники МП в Україні, повторюючи кліше російської пропаганди, не раз називали «громадянською», в Криму і на Донбасі системно і послідовно сприяли окупантам. Нині, за три місяці широкомасштабного вторгнення, виявилися нові численні факти колабораціонізму священників МП в Україні. Частина з них публічно відомі, інші стануть відомі згодом, але це – не поодинокі прикрі факти, а закономірний плід насадження в Московському патріархаті ідей єдності з Росією та інших кліше «русского міра».

Чи засідання ієрархів МП в Україні засудило факти колабораціонізму серед свого духовенства і самих колаборантів? Чи дало належну оцінку численним фактам цілеспрямованого руйнування російськими загарбниками храмів? Чи дало оцінку діям своїх братів у Росії, де жоден архієрей не засудив війну проти України? Чи відповіли ієрархи на численні заклики з боку Православної Церкви України до діалогу? Чи відповідали на заклики власного духовенства і мирян засудити позицію глави РПЦ і розпочати процес повного відокремлення від Московського патріархату?

Нічого з цього не було зроблене! Натомість ієрархи МП в Україні зосередилися на обвинуваченнях супроти ПЦУ, назвавши саме її існування, отриманий нею Томос про автокефалію «причиною російського вторгнення». Невже ви, ієрархи МП в Україні, не помітили, що війна розпочалася задовго до Об’єднавчого Собору в Святій Софії й отримання Томосу? Невже вам і нині не стало зрозумілим, що причина путінського наказу воювати проти нашого народу – сам факт існування незалежної України, її державність та суверенітет, її успішний демократичний розвиток, волелюбність українців?

Замість того, щоби зібрати повноважні керівні органи свого релігійного об’єднання, які мають право ухвалювати рішення, очільники МП в Україні заявили про намір колись у майбутньому скликати щось на зразок круглого столу чи конференції, де слід лише обговорити поточний стан «УПЦ», але де не буде можливості ухвалити якесь конкретне рішення. Тим самим очільники МП в Україні підтвердили: вони нічого не хочуть змінювати, вони не зробили жодних правильних висновків з того, що сталося, вони бажають надалі бути підлеглими Москві, підкорятися Кирилу Гундяєву, працювати задля втілення ідей «русского міра».

Саме така безвідповідальна, тепло-холодна, сліпа й глуха до реальності позиція очільників МП в Україні, а не міфічні «змови націоналістів проти УПЦ», стали причиною масштабного відходу вірних і громад від підлеглості цій юрисдикції. Соціологічні дослідження ще в березні зафіксували зменшення числа прихильників МП в Україні на 3/4 порівняно з лютим цього року – з 15% до 4% від усіх опитаних. Тож зміна громадами МП в Україні своєї юрисдикції – не плід міфічного «розпалювання ворожнечі», але цілком об’єктивний процес, основа якого – усвідомлене волевиявлення колишніх парафіян і духовенства МП.

Тож закликаємо очільників МП в Україні нарешті оговтатися від московського дурману і летаргічного розслаблення, побачити реальне життя Церкви і суспільства, їхні потреби та прагнення!

Дорогі владики, отці, брати і сестри, хто поки що залишається в юрисдикції МП в Україні, але розуміє справжні причини російської агресії та відкидає служіння «русскому міру»!

Від імені Православної Церкви України ми знову і знову закликаємо вас до єдності, до спільного творення єдиної автокефальної Помісної Церкви, як це визначено канонами і Томосом про автокефалію. Тридцять років Москва обманювала вас, обіцяючи відгукнутися на соборно засвідчене прагнення Православної Церкви в Україні мати автокефальний, адміністративно незалежний устрій. Де є рішення, обіцяні у Москві ще 1992 року? Як виконані обіцянки боротися за автокефалію, які 30 років тому ієрархи письмово складали в Києві та в Харкові? Замість конкретних кроків та рішень вам знову пропонують «міркувати і обговорювати» – в надії, що ваше керівництво зможе залишити все так, як було в минулому.

Дорогі владики, отці, брати і сестри, хто усвідомлює необхідність діяти, але поки що залишаються в складі Московського патріархату!

Не лише з наших численних заяв і звернень, але з самої практики життя ви можете пересвідчитися в тому, що Православна Церква України є дійсно відкритою для всіх. Ми не маємо наміру чи бажання зосереджуватися на суперечках минулого, але хочемо разом з вами творити майбутнє єдиної Помісної Української Православної Церкви. Канонічної альтернативи єднанню православних в лоні ПЦУ – не існує, що підтверджує і Томос про автокефалію, однак форма такого єднання може бути різна, що було раніше встановлено і рішенням нашого Синоду.

У відповідь на численні питання щодо майбутнього ми можемо з усією відповідальністю підтвердити, що громади, які долучаються до ПЦУ, зберігають і будуть зберігати свої традиції, можуть вільно обирати мову звершення богослужіння. Настоятелі та клірики, які підтримують рішення своїх громад – залишатимуться на своїх посадах. Те саме стосується й ієрархів МП в Україні, коли вони бажатимуть виконати канонічний обов’язок та послідувати визначеному в Томосі про автокефалію церковному порядку.

Пам’ятайте, що жодні клятви та зобов’язання перед Московським патріархатом не мають в Україні ніякої канонічної сили, бо саме існування юрисдикції РПЦ в нашій державі – канонічна аномалія та порушення умов Томосу про автокефалію.

Шановні співгромадяни, український народе!

Враховуючи особливе значення церковних питань для безпеки України звертаємося до державної та місцевої влади, до громадянського суспільства із закликом сприяти процесу досягнення церковної єдності серед православних, сприяти швидшому подоланню впливу фашистської ідеології «русского міра», невідкладному ухваленню необхідних рішень, які би припинили використання МП в Україні як інструменту гібридної агресії.

Переконані, що церковна єдність та унезалежнення православних від впливу Москви – невід’ємна складова досягнення Україною перемоги у нинішній війні за свою волю і незалежність. Тож слід діяти тепер, а не колись у майбутньому, ухвалювати рішення, а не пропонувати розпливчасті обіцянки, брати відповідальність на себе, а не очікувати кроків від когось іншого.

Ще раз підтверджуємо свою відданість як канонічному порядку, так і праву на свободу совісті, яке включає невід’ємне право вірних та громад на самовизначення щодо юрисдикції.

Закликаємо на добру справу досягнення церковної єдності та на всіх, хто щиро трудиться для неї, Боже благословення!

Епіфаній, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Православної Церкви України;

Макарій, митрополит Львівський;

Симеон, митрополит Вінницький і Барський;

Данило, митрополит Чернівецький і Буковинський;

Климент, митрополит Сімферопольський і Кримський;

Тихон, архієпископ Тернопільський і Бучацький;

Лаврентій, єпископ Луганський і Старобільський;

Марк, єпископ Кропивницький і Голованівський;

Афанасій, єпископ Одеський і Балтський;

Юліан, єпископ Коломийський і Косівський;

Паїсій, єпископ Житомирський і Овруцький;

Борис, єпископ Херсонський і Каховський.

16 травня 2022 року
м. Київ

Джерело:pomisna.info

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.